Пятница, 2024-03-29, 1:22 AM
Начало Регистрация Вход
Вы вошли как "Гость"
Меню сайта
Наш опрос
Что главное в чате?
Всего ответов: 28
Новости сайта
» 2008 » Декабрь » 22 » ХРИСТОС – ЖРЕЦЬ АПОЛЛОНА?
ХРИСТОС – ЖРЕЦЬ АПОЛЛОНА?
ХРИСТОС – ЖРЕЦЬ АПОЛЛОНА? У статті „Христос і Нефертіті” („Голос України”, 15.10.2008) ми вже наводили факти, що ставлять під сумнів офіціозну (церковну) версію етнічного походження і біблійних дат життя пророка Їсуса Христа та історичної епохи, в якій сформувалися основи християнства. Схоже на те, що Христос, насправді, жив за 3 тисячі років до свого „канонічного” народження і говорив (як і Нефертіті) коптською мовою, наближеною до мови предків сучасних українців. Сьогодні ми маємо нові дані щодо непересічної особистості Христа, який, можливо, є узагальненим образом кількох поколінь пророків Бога на землі... • Однобожжя і влада Ще до недавна вважалося, що всі провідні світові релігії зародились на Сході, а ця частина Земної кулі розглядалася як осередок духовності глобальної людської цивілізації. Проте, навіть після розшифровки А.Кифішиним текстів Кам’яної Могили (які дали підстави для висновків щодо зародження основ релігійної міфології на території України), ми маємо віддати належне Стародавньому Сходові, котрий зробив непересічний внесок у становлення та розвиток світової політичної думки, зокрема, в контексті поєднання політики і релігії. Скептики можуть зауважити: мовляв, що ж спільного у полі¬тики й релігії? Насправді ж на початковому ета¬пі історії становлення інституту держави, коли знання про витоки держави та влади ще не були узагальнені, їх основною формою були міфи, в яких виникнення влади пов’язувалося з богами. Напри¬клад, в одному з “Текстів пі¬рамід” (2700–2400 рр. до н. е.) йде¬ться про те, що єгипетський фараон Пепі народився від шлюбу Бога Сонця та смертної жінки, а отже, за версією авторів зазначених міфотворчих текстів, фараон є цілком правомірним “політичним нащадком” бога на землі. Зрозуміло, що для побудови міцної держави бажано мати не тільки одного (авторитетного у електорату) фараона, але й одного (і всемогущого) Бога. Однією з найвідоміших спроб запровадження однобожжя був епохальний соціально-релігійний експеримент фараона Аменхотепа ІV (ХIV ст. до н.э.). Останній (за підтримки своєї дружини Нефертіті, що походила з родини жерців-коптів) змінив адміністративним шляхом правлячу чорножрецьку релігію Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а самого себе проголосив Божим сином - АнхАтоном (AnkhAton). Якщо ми уважно подивимося на першу частину імені цього фараона, ми побачимо там коптський (давньоєгипетський) ієроглиф анх (символ життя), який (між іншим) зливается з іменем Христа і символом Сонця, зображеного на українських берегинях! Мал. 1. Менас і Христос. Коптська ікона VI-VII ст. н.е. • „Мемфіська теологія” як прообраз Біблії Загалом же найбільший внесок в релігійно-політичну концепцію однобожия зробили єгипетські жерці коптського храму Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah), заснованого фараоном Менасом/Менасем на початку ІІІ тис. до н.е. у Мемфісі (нині – Каїр). Бог Птах (лелека?) став центральною фігурою розробленої жрецями „Хати-Птаха” філософської теологічної (тео – бог, логос - слово) системи. До нас вона дійшла у вигляді викарбуваного за часів правління фараона Шакбе/Сакбе (сака-скіфа?) у VII ст. до н.е. священного тексту - „Мемфіської теології”, написаного орієнтовно ще у 2700-2400 роках до н.е.! Як стверджує цей більш ніж 4500-літній космогонічний текст: „Птах творить своїм розумом (своїм „серцем”) і словом (своїм „язиком”)”, він „дав богам існування”. Після цього інші боги набули свої тіла, увійшовши „в кожний вид рослин. Кожен вид каменю, кожну глину, у все, що росте на її (землі) поверхні і в чому вони (боги) можуть проявитися”. Згадаймо класичну біблійну фразу: „Спочатку було Слово, і слово було – Бог”, написану через 3 тисячі років після „Мемфіської теології” і переконаємося, що Біблія (створена у IV-V ст. н.е.) фактично дублює зміст релігійно-філософського тексту, створеного набагато раніше жерцями-лелегами коптського храму, заснованого єгипетським фараоном з неєгипетським іменем - Менас/Менес (1. першолюдина - санскрітом; купець, міняла – староукраїнською?). Напевно, це й пояснює, чому стародавні єгиптяни - копти (мова яких наближена до староукраїнської) на своїх іконах дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї історії – Менаса і Христоса. Зверніть увагу: Мене(а)с і Христос зображені на одній і тій же коптській іконі і Син Божий Христос (трохи зверхньо) тримає руку на плечи всесильного фараона Єгипта Менеса? – Але ж церковна традиція іконографії не передбачає розміщення на одній іконі людей (богів?), що жили з інтервалом у 3 тисячі років! Напевно, Христос і Менес були спільниками в державно-релігійному будівництві Стародавньої Єгипетщини. Більше того, враховуючи тогочасну релігійно-політичну практику, ми можемо зробити висновки, що духовна влада в ті часи ще домінувала над владою світською (в Іудеї та Візантії все сталося навпаки). Якщо так, тоді Їсус Христос жив щонайменше на 3 тисячі років раніше свого „канонічного” народження і цілком міг бути верховним жерцем храму бога Птаха при фараоні Менесі! В такому випадку є підстави говорити що міф про народження Христа від Бога і земної жінки логічно „вписується” в концепцію однобожия, розроблену мемфіськими жерцями ще на початку ІІІ тис. до н.е.! Хоча, не виключено, що згадана ікона могла й символізувати певну ідеологічно-релігійну чи етнічно-міфологічну правонаступність від Менеса – до Христа (або від Христа – до Менеса?). Але, у будь-якому випадку, зрозуміло, що зв’язок Менес-Христос має, безумовно, коптську природу! • Спецоперація „Біблія” На коптських іконах, які містять зображення кінних „християнських” святих, намальовані шпори, які не використовувала візантійська (римська) кіннота. Натомість, активно використовували цей технологічний винахід саки/скіфи, яким вдалося підкорити Єгипет у ІІ тис. до н.е. (династії Великих і Малих гіксосів) - завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї, яких не знали чорношкірі автохтони Давнього Єгипту. Ця маленька дрібничка може бути ключем до розгадки причин, чому це візантійські імператори (які фактично керували християнською церквою) так жорстоко переслідували коптський народ, який, судячи з усього сказаного, дав світові Їсуса Христа! Можливо тому, що „Нестори-літописці” візантійського „відділу пропаганди і агітації” вже готували інформаційну спецоперацію „Біблія” (приблизно V ст. н.е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого сина і вирвати його з історичного контексту домінування духовної влади над політичною? Якщо це так, тоді так звана „наша ера” насправді розпочалася на межі IV-III тис. до. н.е. і має бути прив’язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христоса, котрі належали до богообраного народу, що й досі зветься коптами! Але ж копти , відповідно до тверджень „батька географії” Страбона, дуже схожі на скіфів. А скіфи, за словами римлянина Помпея Трога: „...завжди вважалися найдавнішими, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...” Христос та Менес (IV-ІІІ тис. до н.е.), а згодом і АнхАтон (ІІ тис. до н.е.) не довго протрималися на своїх посадах і явно достроково пішли з життя. Можливо тому, що змінили головний пантеон Богів-автохтонів Єгипту на домінування єдиного Бога Птаха (Лелеку, популярного в Стародавній Україні)?.. • Іудаїзм і зміна релігійно-політичної моделі влади Концепцію однобожия і відповідну модель походження влади, винайдену коптами, розвинули і реалізували західні семіти - євреї у своїй національній релігії - іу¬даїзмі (пророк Мойсей, ХІІІ ст. до н.е.) та релігійно-політичній практиці (цар Саломон, Х ст. до н.е.). До речі, зв’язок та змістовне наслідування між релігійно-політичними міфами і концепціями політичної влади коптів та іудеїв простежується досить явно. І це зрозуміло, оскільки до так званого виведення Мойсеєм ізраїльського народу з „єгипетського полону”, останній досить довго перебував у складі Давньоєгипетської дер¬жави (1700-1300 рр. до н.е.). І його вожді та ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів коптів. Єдина відмінність полягає в тому, що з ІІ тис. до н.е. у стародавньому глобальному суспільстві починає домінувати не духовна влада жерців, а влада царів, яку водночас із скіфами-аріями реалізували, спочатку єгипетський фараон АнхАтон, а потім - іудейський цар Соломон. Виникнення та розвиток іудаїзму як релігійно-філософської системи найяскравіше висвітлено в Старому заповіті, що увій¬шов до теꬬсту священної книги християн — Біблії, написаної під впливом іудейських релігійних кіл. Зокрема, п’ятикнижжя Мойсея (ХІІІ ст. до н.е.) є основним священним текстом іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя. Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлені високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього¬ Бог Старого заповіту благословить усі народи світу. І месія з ко¬ліна Давидова прийде спокутувати гріхи людства й правити як Цар усіма народами. Протягом століть цей міф ортодоксальними іудеями тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі. Хоча природно було б зосередитися на спокутуванні гріхів людства, роз¬глядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив. Мал.2. Рембрандт. Мойсей, що розбиває скрижалі Старого Заповіту • Соломон – співавтор і „науковий редактор” Біблії? Цікаво, що справу (аскетичного?) єврейського пророка Мойсея на практиці реалізував власник гарему із 700 офіційних жінок і 300 наложниць – цар Соломон, який здійснив централізацію релігійного культу і будівництво величного іудейського храму для зберігання ковчега із скрижалями (заповідями Бога). Змістовний аналіз Біблії, написаної коптами і „модернізованої” іудеями, свідчить, що шанований семітами (євреями і арабами) Соломон (Сулейман) був, дійсно, непересічною людиною. Судячи з того, що після Мойсея йому найбільше виділено місця в Старому Заповітові (Торі), він, напевно, був одним з авторів і „наукових редакторів” Біблії. Принаймні, його „Соломонові притчі”, „Екклезіаст”, „Пісня пісень”, котрі є складовими частинами Старого Заповіту, свідчать про його високі розумові та поетичні здібності... Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 р. н. е., але іуда¬їзм не зник тільки тому, що єврейські громади-діаспори існували тоді в ба¬гатьох країнах. Іудеї зазнавали переслідувань, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання по¬требувала відокремленої внутрішньої самоорганізації щодо культури та ре¬лігії. Іудаїзм — локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна з основ християнства (після поставлення останнього під свій догмато-ідеологічний контроль), а згодом стала основою сучасної політичної концепції глобалізму, що по суті спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу. У будь-якому випадку очевидним є те, що інформаційний спецпроект „Біблія”, реалізований християнською церквою під впливом іудаїзму у ІV-V ст. н.е. був певним „перезавантаженням” релігійно-політичного коду людської цивілізації (і відповідної моделі божественного походження влади), результати якого ми споживаємо і досі. • ХРИСТОС, з роду Хрисів, жреців бога Аполлона? Вас не дивує, чому Їсус Христос має два імені? Єгипетський фараон – просто Менес. Іудейський цар – просто Соломон... Можливо, це є простим „співпадінням”, але від Гомера ми знаємо про існування Хриса – жерця храму Аполлона на острові Хрис, що знаходився поблизу Трої (Хрис - це жрець-топонім, ім’я-посада). Нагадаємо, що Троя була заснована царем Теукром 3100 р. до н.е. Зверніть увагу, приблизно в цей же час фараон Менес заснував храм Хет-ка-Птах (Мемфіс/Каїр)! мал. 3. Хрисеїда, дочка Хриса (жерця-топоніма храму Аполлона на острові Хрис, що біля Трої) Відповідно до сюжетної лінії „Іліади” (ХІІІ ст. до н.е.) цар Агамемнон відмовився віддати за великий викуп Хрису (він же – троянський цар Менелай) його дочку Хрисеїду, захоплену ахейцями в полон (за що розлючений бог Аполлон наслав на них мор). До речі, на думку П.Гарачука, цей же самий Хрис/Менелай є водночас і батьком всім відомого Одісея. – Чи немає у вас аналогії з Христом і Менесом, що жили в Єгипті?.. Можливо це, дійсно, одна і таж особа?.. Загалом історія тих часів нараховує щонайменше кілька десятків осіб, приналежних до жрецького стану Хрисів, а відомий античний літератор Софокл навіть написав трагедію з тією ж назвою - „Хрис”. Античні джерела доносять до нас такі імена представників тогочасного релігійно-політичного бомонду: Хрис і Хрисаор – сини бога Посейдона, Хрис – син царя Міноса, Хрисолай - син царя Приама, Хрисофеміда і Хрисіппа - дочки Даная, Хрисіпп - син Єгипта, Хрисогенія – народила сина Хриса від бога Посейдона, Хрисороя народила сина Корона від бога Аполлона і т. ін. – Явно простежується лінія: „Хрис – Божий син”, хіба ні?.. Більше того, епітети з цим коренем мали й самі еллінські боги: Хрисаорей – епітет бога Зевса (був розповсюджений в Лелегії/Карії) та Хрисеній – епітет Аїда, бога підземелля! Отже, з цього ми можемо зробити висновки, що з часом культ бога Аполлона поступово набув найвищого релігійно-соціального статусу і претендував на одноосібне лідерство в тогочасному пантеоні богів (ще одне свідчення зародження традиції однобожия). Між іншим, як свідчать античні джерела, бог Аполлон на зиму відлітав (бо лелека?) на свою північну батьківщину - Ніперборею (Дніперборею?), а навесні повертався у свою літню резиденцію в Греції... Наскільки лелегський бог Аполлон був авторитетним і впливовим в ті часи можна судити хоча б з того, що сам грецький верховний бог Зевс „вважав, що покращує імідж”, якщо додає у свою титулатуру епітет Хрис, приналежний жерцям храму Аполлона! Але – не тільки Зевс. Геракл (герой, син Зевса), котрий вважається прабатьком скіфів/українців (а згодом і греків), теж належав до служителів солярного (сонячного) бога Аполлона, що пов’язувався еллінами із світлом, вищим розумом і вищою красою. Не зважаючи на чисельні християнські джерела, про долю справжнього Їсуса Христа ми поки що знаємо мало. Можливо, знаємо й не те, що було насправді... Напевно-таки, він був розп’ятий (як антський цар Буз готами-християнами) на хресті. Але чи був він один? І чи відповідає дійсності біблійна версія його народження та сходження на Голгофу?.. Наявність цілої низки географічних назв (острови, міста) та імен (боги, герої), впливовість і поширеність сонячного культу бога Аполлона робить правдоподібною гіпотезу про узагальнення образу Христа – Божого сина, котрий (ймовірно) міг бути представником жрецької касти Хрисів, що домінувала і в Трої, і в Греції, і в Єгипті?.. Враховуючи, що переселення лелегів, теукрів та киянідів з України в Єгипет та Грецію, найімовірніше, здійснювалося через Трою, такий перебіг подій не можна виключити. Так само, як і гіпотезу про можливе присвоєння Їсусу (адептами християнства) - популярного „Аполлонового” епітету Хриса/Христа для „покращення іміджу” нової монорелігії, що набувала глобального статусу... ВАЛЕРІЙ БЕБИК, доктор політичних наук, проректор Університету „Україна”, голова Всеукраїнської асоціації політичних наук ХРИСТОС і НЕФЕРТІТІ // Голос України, 15.10.2008 р. Реальне життя – „крутіше” за сценарій фантастичного фільму Автор • Теукри – Скіфи – Арії - Українці Сучасні археологічна та історична наука (В.Клочко, Л.Васильєв, С.Козлов) довели, що Трипільсько-арійська українська цивілізація (VI-II тис. до н.е.), є материнською по відношенню до класичних цивілізацій Індії (Арьяварта), Туреччини (Троя і Каппадокія), Сирії (Фінікія), Кіпру, Італії (Сардинія), Греції (Крит), Лівії та Єгипту. Це й не дивно. Аналіз стародавніх еллінських та римських карт показав, що після створення українського Трипілля (VI-ІІІ тис. до н.е.) в Азії, Африці і Європі з часом з’явилося чимало географічних назв з аналогічною назвою: штат Тріполі в Індії (І тис. до н.е.), міста Тріполіси в Туреччині (І ст. н.е.), Сирії (І-ІІ ст. н.е.), Лівії (ХІІ ст. н.е.), на Мальти (ХІІІ ст. н.е.). А ще процитуємо римського історика Помпея Трога (І ст. до н.е.): „Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...” Безумовно, П.Трог не міг не знати праці Геродота „Терпсихора”, в якій „батько історії” прямо називає скіфів-георгіїв „нащадками древніх і славних теукрів”. Не міг не знати й те, що Теукром (за Геродотом) звали першого царя Трої (3100 р. до н.е.), нащадки якого (Єней та його онуки Рем і Ромул), за свідченням Тита Лівія (І ст. до н.е.), заснували величний Рим. Та й загалом римляни троянців так і звали – Teucri! Але троянці-теукри заснували не тільки Рим. Іспанське місто Понтеведра, згідно легенд. теж було засноване троянським царем Теукром. А одна з мальовничих площ цього портового міста і досі називається – площа Теукро (Teucro)! Пригадаємо також і „батька географії” Страбона, котрий писав про теукрів (Τεύκροι), які, за його словами, походять з Криту (крито-мікенська цивілізація – В.Б.). Цих самих теукрів чимало вчених ідентифікують з тьєкер (одне з племен „народів моря”), котре, згідно даних єгипетського папірусу Вен-Амона, населяло біблійне (дорійське – В.Б.) місто Дор (нагадаємо, що дорійці прийшли до еллінської Спарти з території України)! Давньоіндійський епос „Махабхарата” неодноразово згадує верховного жерця Шукра, який теж „чомусь” спілкувався санскритом. Теукроса Вавілонця згадують перські хроніки ІІІ ст. н.е.. Книга цього жерця з астрономії за наказом царів Сасанідів була перекладена із санскриту – перською державною мовою. Про це пише Філіп Гюіз у своїй праці „Древня Персія”, котра вийшла 2002р. у Парижі. Останній, також відзначив, що в доісторичну епоху Персією правила древня династія Кеянідів, які царювали також і в Самарканді. Теж саме ім’я мав і один із єгипетських фараонів – Киян. Якщо додати, що династія Кеянідів ( у т.ч. герой іранського епосу Рустам) належала до саків/скіфів, вимальовується надзвичайно цікава картина!... Можливо, саме тому З.Рагозіна у книзі „История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы” (1903р.) однозначно вказує, що скіфи є предками українців. Це підтверджується і працями С.Наливайка, котрий дійшов аналогічних висновків після дослідження староіндійських текстів, написаних вказаною вище мовою аріїв. Своєю чергою, російський сходознавець Л.Васильєв у своїй фундаментальній „История Востока” (1998р.) довів, що „арії вийшли у ІІ тис. до н.е. з берегів Дніпра”. А це, як відомо, і досі є територією проживання українців. Отже, ми маємо всі історичні, археологічні, філологічні та релігійно-міфологічні підстави вивести логічний ланцюжок становлення і трансформації українського етносу: „теукри - скіфи - арії - українці”, а саму назву народу „українці” – віднести щонайменше до кінця ІV тис. до н.е.! • Українське відлуння у Єгипті Історична традиція стверджує, що назва Єгипту походить від грецького слова Ейгюптус, яким спочатку іменували храм Хет-ка-Птах - Палац Духа Птаха, котрий з часом дав своє ім’я єгипетській столиці (Мемфіс/Каїр), а згодом – і всій країні. Той храм і фортецю навколо нього збудував у 3100р. до н.е. цар першої загально-єгипетської держави Менес (чи не від пеласгійсько-лелегського слова мена/міна - тобто купець, міняла?), при якому в Єгипті почалося літописання. Фараони, які змінили Менеса на єгипетському троні, за свідченням Олега Крижанівського, теж мали „чомусь” не єгипетські прізвища. Зауважимо також, що назва головного єгипетського храму Хет-ка-Птах звучить дуже вже по-українські: Хата-Птаха. А вихідці з української Аратти – пелазги/лелеги мали тотемом білого птаха - лелеку. За свідченням Страбона, лелеги (які разом з пеласгами та еллінами заклали основу грецького етносу), були кочівниками і „скрізь, де вони просувалися, залишали кургани”. Отже, виходячи з опису „батька географії”, лелеги - дуже схожі на скіфів! Судячи із зображень на єгипетських пірамідах (поховання дружини фараона Хеопса та його матері Хетепхерес, поховання Тутанхамона), єгипетські цариці того часу були білявками з голубими очима. Крім того, варто відмітити, що там у чималій кількості зустрічається тризуб (нині – малий державний герб України). Але й це не все! Як свідчить російський історик Е.Церен, в тогочасному Єгипті виникає архітектурний стиль, побудований на імітації в камені дерев’яних стовпових і шатрових конструкцій, характерних для ямної археологічної культури – саків! Нагадаємо, що саками в Стародавній Україні, Персії та Індії звали представників скіфського племені! В українському Криму, як відомо, і досі стоїть місто Саки, яке, безумовно, має тисячолітню історію! Зрозуміло, що після втрати предками українців влади в Єгипті, архітектурний і мистецький стиль суттєво змінюється. Зокрема, зникають мотиви імітації дерев’яного домобудування, зникають з храмових малюнків воїни арійської зовнішності з „оселедцями”, не стає там і портретів фараонок-білявок... Повертаючись до біблійних народів моря, слід відзначити, що серед них виокремлюють дорійців (оріїв), критян (теукрів), лелегів (пелазгів) та ін. На Полтавщині, між іншим, лелек і досі називають лелегами (згадуються у єгипетських та єврейських священних книгах, у т.ч. в Біблії), а на Чернігівщині і досі стоїть древнє місто Мена. У перекладі з санскриту мена – означає риба. Перші християни, які переслідувалися на початку Римською імперією, „чомусь” своїм символом теж вибрали рибу. Намалювавши рибу на своїй руці, вони показували цей символ як перепустку на катакомбні богослужіння, за участь в яких можна було запросто стати жертвою хижих звірів на арені Колізею... Як вважає І.Кузич-Березовський, друга праукраїнське хвиля проявилася в Єгипті у ІІ тис. до н.е. у вигляді двох правлячих династій: XV - Великі Гіксоси та XVI - Малі Гіксоси. Це підтверджується і поверненням на зображення пірамід (гробниця фараона Херемхеба, ІІ тис. до н.е.), портретів воїнів, дуже схожих своїми „оселедцями” на трипільців-аріїв (ІІІ тис. до н.е.), дружинників переможця Хозарії - князя Святослава (ІХ ст.) та українських козаків (ХІV ст.). Загалом етнонім гіксоси єгиптологи перекладають як володарі чужоземних країн. То ж з яких таких чужоземних країн прибули ці володарі до Єгипту? Найкраще про це скажуть імена киянської династії фараонів-гіксосів: Киян (з м.Київ?), Шишак (з полтавського м. Шишаки?), Любарн, Гузій, Мина (з чернігівського м.Мена?), Вусирод, Гор (з черкаського м.Городище чи хмельницького м.Городок?), Пітана, Телепін, Тудалій, Укрмир. З якого регіону України походили роди цих фараонів Єгипту, не так вже й важливо, але те, що їхні імена мають українське коріння, це - факт! В.Янович вважає, що гіксоси були саками (гіг саки – великі саки), а С.Березанська ідентифікує саків з представниками так званої ямної археологічної культури, які домінували в Україні у ІІІ-ІІ тис. до н.е. На рубежі 18 і 17 ст. до н.е. вони захопили Нижній Єгипет, де створили потужну племінну державу і збудували свою столицю - фортецю Аваріс, яку поєднали 625-кілометровим захисним муром з фортецею Геліополь. Але через 260 років гіксоси втратили контроль над Єгиптом... • Загадкові і древні копти: Їсус Христос був верховним жерцем Єгипту при фараоні Менесі? Відомий єгиптолог Ж.-Ф. Шампольон (1820р.) свого часу із здивуванням помітив, що мова корінного єгипетського етносу - коптів (утворився шляхом змішування африканських племен і кушанів, шумерів та інших праукраїнських племен у VІ-ІІІ тис. до н.е.) дуже споріднена із староскіфською-сколотською мовою. Лише оволодівши мовою коптів, він зміг розшифрувати зміст древніх єгипетських папірусів! Дослідник з Одещини Петро Гарачук (м.Анан’їв) помітив, що лише в коптській, староукраїнській та еллінській мовах є такі літери і звуки, як Ж, Є, Ї та Щ. До того ж, коптська і українська мова мають однакову кількість літер в їхніх абетках – по 32 і т.ін. Зрозуміло, такі „співпадіння” є серйозними підставами для висновків, що ці писемності і мови народжені одним і тим же народом! На думку П’єра дю Бурге, який написав книгу „Копти” (Софія, 2006р.), „копти це чисто і просто єгиптяни”. Він, зокрема, відмічає, що їхнім головним храмом є храм Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah) у Мемфісі. – Той самий храм, який був збудований фараоном Менесом на межі ІІІ тис. до н.е. і який дав назву Єгипту! Нагадаємо, що копти відрізняються від арабів, що захопили Єгипет у середні віки нашої ери. Вони мають світлішу шкіру і, як свідчить Енциклопедичний словник Ф.Блокгауза і І.Ефрона, відзначаються особливими бюрократичними талантами і „заповнюють собою всі єгипетські канцелярії”, успішно займаються землеробством, ремеслами і торгівлею. Вже багато століть копти (як свого часу євреї та українці) не мають своєї державності, хоча їх нараховують 7 млн. в Єгипті і понад 1 млн. людей по всьому світові. За довгі роки бездержавності ці корінні єгиптяни практично втратили свою мову і в побуті говорять арабською, а мова предків – залишилася лише в богослужіннях. Вони мають свого папу, а своїх священиків, за свідченням І.Кузич-Березовського, готують в українських семінаріях в Канаді. Якщо ж подивитися на коптський символ життя, викарбуваний у VI ст. на стіні одного з коптських храмів (мал. 1), то він дивовижно схожий, як свідчить В.Мойсеєнко, на берегинь українців (мал.2). „Чомусь” на своїх іконах копти дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї історії – Менаса і Христоса (див. мал.3). Задамо собі запитання: і чому це Мене(а)с і Христос зображені на одній і тій же коптській іконі? – Погодьтеся, це не дуже логічно, розміщувати на одній іконі людей (богів?), що жили з інтервалом у 3 тисячі років! Зазвичай, на іконах відображаються люди (боги) з однієї епохи. Якщо це так, тоді Їсус Христос (саме – через коптсько-українське „Ї”) жив щонайменше на 3 тисячі років раніше і міг бути верховним жерцем храму Бога Птаха при царі Менесі?!. Хоча, не виключено, що згадана ікона символізувала певну ідеологічно-релігійну чи етнічно-міфологічну правонаступність від Менеса – до Їсуса Христа. Але, у будь-якому випадку, цілком зрозуміло, що зв’язок Менес-Христос має, безумовно, коптську природу! І ще одне. „Чомусь” коптський ієроглиф анх (символ життя) зливается з іменем Христа (мал.4). Якщо вже цей символ /ім’я потрапив до абетки, ясно, що він має багато тисячолітню історію!.. Красномовний факт: найпопулярнішим чоловічим ім’ям у сучасних коптів є ім’я - Менас! І це ім’я дивовижно співпадає з ім’ям Менаса - першого царя об’єднаного Єгипту! Повертаючись до церковних справ, відзначимо, що у коптів великою повагою „чомусь” користуються зображення кінних святих (мал.5). Але, якщо згадати, що гіксосам/скіфам вдалося підкорити у ІІ тис. до н.е. Єгипет - завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї (яких не знали африканські аборигени), то розшифровка цієї таємниці лежить на поверхні: скіфи, вони і в Африці – скіфи! До речі, дослідники коптської культурно-релігійної спадщини помітили, що на їхніх іконах, які містять зображення кінних „християнських святих”, намальовані шпори. – Але ж візантійська кіннота не використовувала шпор. Це – скіфський винахід! Така ось цікавинка: на „християнських” іконах коптів зображені „язичницькі” святі „скіфської національності” – чи не дивина?!. Ця маленька дрібничка може бути розгадкою великої таємниці, чому це візантійські імператори так жорстоко (аж до фізичного знищення і взаємних анафем) переслідували коптський народ, який, судячи з усього, дав світові Їсуса Христа! Можливо тому, що в таємних келіях „візантійського відділу пропаганди і агітації” вже готувалася спецоперація „Біблія” (приблизно V ст. н.е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого сина, якого до того ж зробили молодшим на 3 тисячі років?.. Якщо це так, тоді так звана „наша ера” має розпочатися на межі IV-III тис. до. н.е. і повинна бути прив’язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христоса, котрі належали до обраного Богом народу, що й досі зветься коптами! Але ж копти, „ну дуже схожі” (по Страбону) на скіфів, котрі, за словами римлянина Помпея Трога: „...завжди вважалися найдавнішими, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...” [27, с.91]. Отже, як писав поет: „Так, скіфи ми!...” • Нефертіті, з роду жерців м. Коптоса Чи знаєте ви, що єгипетських принцес у стародавні часи за кордон заміж не віддавали. Мотивація - прозаїчна: за традицією - чоловік старшої дочки попереднього фараона ставав новим фараоном. Фараон Аменхотеп ІV / Ехнатон (1364-1347 рр. до н.э.) цю традицію зруйнував. Він одружився на красуні Нефертіті (мал. 6), котра не була дочкою Аменхотепа ІІІ. Але для нас в даній ситуації важливим є інше. Як свідчать єгипетські хроніки, цариця Нефертіті, чий неперевершений образ - поряд із образами пірамід та посмішкою фараона Тутанхамона (свого зятя) - став символом Древнього Єгипту, народилася в древньому (вже на ті часи) місті Коптосі! Аменхотеп ІV порушив династійну традицію престолонаслідування. Він змінив ставку з чорножрецької релігії Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а себе проголосив Божим сином - АнхАтоном (AnkhAton). Зверніть увагу на першу частину імені цього фараона – це ж коптський ієроглиф анх (символ життя), який „чомусь” зливається з іменем Христа! – Ще одна революційна загадка історії, достойна імені цього царя-реформатора!.. Все було добре, але у Нефертіті народжувалися лише дочки – цілих 6! Можливо це, а, можливо, інтриги жерців Бога Амона, але згодом її місце займає цариця-дублерка з того ж таки царського дому фараона Ехнатона. Її ім’я нам теж здається глибоко символічним – Кія! На початку її політична кар’єра виглядає не менш вражаючою, ніж у Нефертіті. Вона народжує Тутанхамона і стає другим або молодшим фараоном! Але фінал - такий самий. Хто-хто, а жреці-чорнокнижники чудово зналися на інтригах. Так само, як і на отруті, якою, подейкують, зрештою, нагодували і АнхАтона... Експеримент з однобожієм довелося відкласти на півтора тисячоліття... Наостанку хочемо звернути увагу наших читачів, що в Єгипті існує одне місто Каїр (колишній Мемфіс), де розташовано навідоміший коптський храм Хет-ка-Птах. - В Україні було і є нині щонайменше п’ять населених пунктів, котрі називаються Каїри (Миколаївська, Одеська і Херсонська області). В Єгипті є одне місто з назвою Коптос. - В Україні є Коптіве (Донеччина), Коптівидівка (Житомирщина), Коптівичівське (Київщина), Коптів (Полтавщина), Коптівка (Харківщина), Копти (Чернігівщина). Хтось, можливо, скаже: „Випадковість”!.. – Але, враховуючи лінгвістичну, релігійно-міфологічну та етнічну спорідненість предків коптів і українців, ви в це повірите ?!. ВАЛЕРІЙ БЕБИК, доктор політичних наук, проректор Університету „Україна”, Голова Всеукраїнської асоціації політичних наук
Просмотров: 1319 | Добавил: Gleb | Рейтинг: 5.0 |
Всего комментариев: 2
2 Kirillovs  
0
Бывают в жизни огорченья tongue
Но это не тот случай dry

1 Gleb  
0
biggrin biggrin biggrin biggrin biggrin biggrin biggrin

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Используются технологии uCoz
Календарь новостей
«  Декабрь 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Форма входа
Логин:
Пароль:
Поиск по новостям
Друзья сайта
Статистика